Емоційний розвиток дошкільнят. Що таке емоційний інтелект і чому батькам важливо про нього знати?

 

Дитина починає проявляти емоції майже з народження. Але формування емоційного світу дитини залежить не тільки від генетично закладених рис, а й від оточуючого середовища, навчання та виховання.
В перші роки життя відбувається інтенсивний емоційний розвиток дитини. Це той період життя, коли дитина безгранично щиро виражає всі свої емоції і потребує емоційного визнання батьків і оточуючих людей.
А спілкування з однолітками, відношення з ними, щороку буде змінюватись. Якщо дворічна дитина може з острахом ставитись до інших дітей, то в трирічному віці дітям притаманне емоційне копіювання один одного. Тобто плач однієї дитини буде викликати плач у дітей поруч тощо.
Крім того, в ранньому віці діти ще не вміють контролювати та стримувати свої емоції. Вони керуються миттєвими емоційними поривами і бажаннями. Тому настрій дітей так часто міняється. Це треба розуміти, але це не означає, що треба заохочувати їх капризувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Емоції - вони такі різні... Бувають "добрі", а бувають "погані"... Ми вчимо своїх дітей бути більш радісними, менше злитися, не боятися... Але чи правильно це? Насправді, будь-яка емоція - корисна і виникла не просто так. Наприклад, страх - це певний "стопор", або, навпаки, рушійна сила, що допоможе людині уникнути якихось пошкоджень. Страх виникає, коли ми знаходимося у небезпеці. Тому, дитина, що нічого не боїться, наражає себе на великі неприємності. Інша справа, що страхи бувають необгрунтованими. Дитина може боятися темряви, тому що їй невідомо, що відбувається навкруги. В такому випадку батькам слід пояснити дитині, що вдома безпечно, їй ніщо не загрожує. Але соромити дитину ні в якому разі не можна! Боятися - це нормально, виявляти емоції - це одна з найважливіших функцій людського життя, і якщо в дитинстві у людини сформується установка, що якась емоція - це соромно, усе її життя стане неповноцінним. Вона не зможе бути щасливою. Чи нам це треба? Звісно ж, ні. Аналогічно з позитивними якостями страху ми можемо знайти позитивні риси злості (самозахист), суму (без суму ніяк не зрозумієш романтики) і ін.

Тож, наше головне завдання - пояснити дитині суть емоцій, навчити її розпізнавати їх і керувати своїм емоційним станом.

 Інтенсивний розвиток особистості дошкільника визначає глибокі зміни в його емоційній сфері. Якщо у ранньому віці емоції зумовлювались безпосередньо оточуючими впливами, то у дошкільника вони починають опосередковуватись його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими. Дитина виявляє здатність стримувати небажані емоції, скеровувати їх відповідно до вимог дорослих та до засвоєних норм поведінки. Дитина орієнтується на «добре» і «погано», «можна» і «не можна», все частіше «хочу» поступається «треба». Стримування дитиною емоцій набуває характеру їх інтеріоризації, тобто згортання зовнішніх проявів. Наприклад, вже молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається стримати сльози. Старший дошкільник при стримуванні емоцій використовує сформовані у нього уявлення про належну поведінку, особливо, коли вона пов'язана із ігровою роллю. Ось у «лікарню» принесли зайчика, якому вовк відірвав вухо. Дитина-лікар ледь стримує сльози, але «лікарі не плачуть»". Водночас, дорослий повинен серйозно поставитись до випадків, коли дошкільнику не вдається стримати своїх емоцій, не ставити при цьому непосильних вимог перед дитиною. Такі імпульсивні емоції свідчать, як правило, про тілесне неблагополуччя малюка (біль, голод, спрагу, недосипання), яке слід негайно усунути.

Часто батьки припускаються помилки у вихованні дитини - вони звертають набагато більше уваги пізнавальному (когнітивному) розвитку дитини, і не приділяють часу і сил формуванню емоційного компоненту особистості дитини. 

Але останні психологічні дослідження показують, що найбільш точні показники майбутнього успіху людини – це не тільки когнітивні фактори навчання, а й соціальний та емоційний інструментарій, який використовується при здобутті знань, починаючи з дошкільної освіти й закінчуючи старшими класами. Інакше кажучи, важливий не тільки IQ, а й EQ – коефіцієнт емоційного розвитку дитини.

Зараз стає зрозумілим, що багато соціальних, психологічних, фізіологічних відхилень пов'язані з сильним навантаженням на нервову систему, психіку людини і не вмінням людини в практичному житті адаптуватись до цих умов життя. Сильні негативні емоції і фізичні реакції людей стають гальмом їх активності, що негативно позначається на побудові кар’єри, самореалізації. Успіх у значній мірі залежить від розумного володіння емоціями, тобто емоційним інтелектом (EQ), яким і визначається характер і рівень  сприйняття людиною світу, подій, окремих людей, а також реакція на все, яка в свою чергу впливає на ефективність її дій.

У Європі люблять повторювати модний вислів:

«Завдяки IQ ви влаштовуєтесь на роботу, завдяки EQ – робите кар’єру».

Як показали численні дослідження, між коефіцієнтом інтелекту людини і його успіхами немає прямого зв'язку. Успіх людини, уміння будувати соціальні зв'язки і досягати поставлених цілей безпосередньо залежать від його емоційного інтелекту.

Якщо коротко, то емоційний інтелект — це здатність усвідомлювати свої почуття і емоції, доносити і використовувати їх, управляти ними, і на основі цих навичок взаємодіяти з іншими людьми.

 

ЕІ як сукупність наступних восьми здібностей або умінь:

 

• усвідомлення власних емоційних станів;

• здатність розрізняти емоції інших;

• здатність використовувати емоції і форми вираження, прийняті в даній культурі (або субкультурі), а на більш зрілих стадіях засвоювати культурні сценарії і пов'язувати емоції з соціальними ролями;

• здатність симпатичного і емпатичних включення в переживання інших;

• здатність усвідомлювати те, що внутрішній емоційний стан не обов'язково відповідає зовнішньому вираженню як у самого індивіда, так і у інших, а на більш зрілих стадіях - здатність розуміти, як вираз власних емоцій впливає на інших, і враховувати це у власній поведінці;

• здатність справлятися зі своїми негативними переживаннями, використовуючи стратегії саморегуляції, які мінімізують інтенсивність або тривалість таких переживань (знімають «тяжкість переживання»);

• усвідомлення того, що структура або характер взаємин значною мірою визначається тим, яким чином емоції виражаються у взаєминах: безпосередністю, справжністю прояви, емоційною взаємністю або симетрією у взаєминах;

• здатність бути емоційно адекватним, тобто розуміти власні емоції, якими б унікальними чи культурно детермінованими вони не були, і відповідати власним уявленням про власний емоційний баланс.

 

Розвиток емоційного інтелекту являє собою розвиток самосвідомості, навичок усвідомлення своїх і чужих емоцій, вміння керувати своїми і чужими емоціями і ефективно взаємодіяти з людьми.

Для того, щоб розвинути емоційну сферу дитини, підвищити показники її емоційного інтелекту, слід бути уважним до переживань дитини, давати їй приклад адекватних емоційних реакцій (не "зриватися" на дитину, і, водночас, не надто стримуватися при ній, дати зрозуміти, що навіть негативні емоції - це нормально). В іншому краще дотримуватися звичайних рекомендацій.

 

Немає кращих порад по виховання, ніж ті, які випробувані часом. Тому приведу тут уривок з книги «Як любити дітей» знаменитого польського педагога, письменника і лікаря Януша Корчака. Головне - прийняти поради з розумом та підлаштувати їх під сучасне життя.

10 заповідей виховання Януша Корчака

• Не чекай, що твоя дитина буде така ж, як ти, або така, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

• Не вимагай в дитини плати за все, що ти для неї зробила. Ти дала їй життя, як вона зможе віддячити тобі? Дитина подарує життя іншій, та – іншій, і це вічний закон вдячності. 

• Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо, що посієш, те й пожнеш

• Не стався до проблем дитини зверхньо. Життя дане кожному під силу і, будь впевнений, йому важко не менше, ніж тобі, а може бути і більше, оскільки у дитини немає досвіду.

• Не принижуй!

• Не забувай, що найважливіші зустрічі людини - це його зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

• Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Муч, якщо можеш - але не робиш. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

• Дитина - це не тиран, який заволодіває всій твоїм життям. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в ньому творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, у яких буде рости не "наша", "своя" дитина, але душа, дана на зберігання.

• Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб робили твоєму.

• Люби свою дитину будь-якою – не талановитою, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею - радій, бо дитина - це свято, яке поруч з тобою.