top of page

СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА. ПОВЕДІНКА БАТЬКІВ.

 

Сором’язливість — особливість, характерна як для дітей, так і для дорослих. Бути сором’язливим — означає боятися спілкування, сором’язлива людина вбачає у спілкуванні, особливо з незнайомими людьми, загрозу. На сьогодні у психології поширена точка зору, що ця риса формується в результаті негативних переживань, які виникають у дитини в процесі спілкування і поступово закріплюються у свідомості.
Сором’язливість може бути як вибірковою, так і поширюватися на все соціальне оточення маляти. Однією з причин її виникнення може бути занижена самооцінка чи невпевненість у собі. Вважаючи себе гіршою за інших, дитина починає уникати контактів із оточуючими, підсвідомо не бажаючи травмувати і так ущемлене самолюбство.

Сором’язлива дитина тиха, непомітна, така зручна для дорослих, котрі не люблять дитячого шуму. Це правильна дитина. Таких дітей дуже люблять строгі бабусі, виховательки й учительки в початковій школі.

Часто неуважні дорослі помиляються й сором’язливих дітей вважають «добре вихованими». Це не так. Добре виховані діти не завжди сором’язливі. Вони просто добре знають правила поведінки й пристойності, дотримуються їх, але при цьому ще й почуваються комфортно та впевнено.

А сором’язливі може й знають правила, але не вміють поводитися інакше. Дуже дбайливо й ніжно треба в них сіяти впевненість, допомагати прорости, поступово забираючи невидиму, але таку міцну стіну невпевненості і тривоги. Ту стіну, що ховає їх від зовнішнього світу.

ПОРТРЕТ СОРОМ’ЯЗЛИВОЇ ДИТИНИ

Для сором’язливих дітей є характерними опущена голова, су­тулі  плечі, погляд у підлогу, вбік, у стелю та майже ніколи в очі співрозмовникові, совання на стільці, тихий голос, труднощі під час відповіді на найпростіші запитання. Вони готові сховатися куди за­вгодно, хоч крізь землю провалитися, тільки б їх не чіпали. Як би їм хотілося стати невидимками! Але потім, при ближчому розгляді, з’ясовується, що для багатьох дітей сором’язливість — лише мас­ка, за якою ховаються зовсім інші психологічні труднощі. Дитина може бути зовсім не сором’язливою від природи, а навпаки, мати невгамовне бажання бути лідером. Але не вміючи його реалізувати і відчуваючи невдачу, воліє уникати контактів (зрозуміло, підсвідо­мо); якщо ви її запитаєте, вона не пояснить мотиви своїх учинків, а скаже: «Не хочу, нецікаво».

У цьому випадку необхідно боротися не із сором’язливістю, а визначити діяльність, що буде для дитини успішною. У сором’язливих дітей сильний потяг до спілкування, вони просто не вміють установити контакт і самі від цього стражда­ють, хоча й не завжди зізнаються у своїх стражданнях.

У результаті мало хто із сором’язливих людей може досягти ус­піху в житті. Дитина боїться незнайомих людей, шкільного керів­ництва, усіляких контактів, необхідних у суспільстві. У дорослому житті вона боятиметься керівництва, спілкування з людьми, особ­ливо з особами протилежної статі, може статись, що буде прирече­на на самотність.

Гірший результат — невроз (а стан сором’язливості може варію­вати від «легкої нетовариськості» до глибокого неврозу), депресія й, можливо, суїцид. Часто глибоко сором’язливі люди скаржаться на втрату сенсу життя.

СИМПТОМИ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ

Серед симптомів сором’язливості можна назвати такі:

  •  почервоніння обличчя;

  •  пітливість;

  •  тремтіння;

  •  прискорення серцебиття;

  •  ускладнене дихання;

  •  згорблена постава;

  •  опущені вниз очі;

  •  тихий голос;

  •  скутість м’язів і рухів.

 Психологічні особливості сором’язливих людей можна звес­ти в основному до такого: зніяковілість при контактах з людьми, висока тривожність, страх, залежність від думки оточуючих, безпідставне відчуття провини — все це на тлі невпевненості в собі.

Таким чином, сором’язлива дитина хоче, але не може спілку­ватися.

Батьки сором’язливих дітей — люди дуже різні. Іноді цілком спокійні, доброзичливі, адекватні. Здавалося б, ну чого тобі ще, дитино, треба? І люблять тебе. І тато, й мама є. І не вимагають від тебе олімпійських рекордів. А ти все одно якась… сором’язлива. Буває й таке. Але рідко. Частіше все інакше.

Авторитетні, гіперсоціалізовані батьки: «Погляньте на нього. Все в нього є». (Далі перераховується все, що в дитини є, починаючи від «супер-пупер» садка й закінчуючи гуртками, репетиторами, поїздками тощо). Монолог таких батьків перервати непросто, змусити почути себе — ще важче. А як же дитині, вона ж не може щось батькам своїм пояснити або хоча б просто сказати: «Я не хочу у вашу Європу. Хочу до дідуся, на дачу. Тому що там річка, тихо, можна купатися й загоряти. І нікуди не треба поспішати».Батьки налаштовані на кар’єру, успіх, досягнення всіляких благ, часто щиро не розуміють, що дитині може бути важливіше щось інше. Наприклад, спокійна гра, бесіда або просто можливість бути собою, а не найкращою в чомусь.
Коли батьки припиняють гнатися за «відповідністю вимогам соціуму» або модою, вони починають чути свою дитину. Вона навіть починає сама говорити, що хоче. І на подив батьків її бажання зовсім не схожі не те, що «вони хотіли для своєї дитини».

Тривожно-недовірливі батьки: частіше матусі. Вони з порога починають скаржитися на нескінченні хвороби дитини, на те, що вона така слабенька, будь-хто її може скривдити. І не чує мама саму себе. Свій голос, наповнений такою тривогою, такою невпевненістю, що дивуєшся, як же дитина ще не стала хронічно хворою, а просто… сором’язливою.
Якби ви знали, як змінюється життя всієї родини, якщо батьки змінюють свою поведінку, а не намагаються звільнитися від сором’язливості дитини, а самі залишитися нерішучими й боязкими.

Звичайно, така «класифікація батьків» хоч і типова, але досить умовна.

ЩО Ж РОБИТИ БАТЬКАМ СОРОМ'ЯЗЛИВОЇ ДИТИНИ?

Якщо сором’язливість не заважає життю вашої дитини — отож це не проблема. Можливо, це вияв особливостей темпераменту — стриманості, інтроверсії. Багато дітей дають раду сором’язливості, набуваючи різноманітного досвіду спілкування. Та якщо сором’язливість заважає самій дитині — знайомитися, відповідати на запитання вчителя, складати усні іспити, — тоді необхідне втручання. Своєчасне і дуже делікатне.
 

Якщо ви бачите, що у вашої дитини виникають труднощі в спілкуванні, проаналізуйте свою поведінку, можливо, настав час скорегувати методи виховання.

Самі залишайтеся в будь-яких ситуаціях, пов’язаних із дитиною, спокійними, доброзичливими і незворушними. Не називайте малюка сором’язливим. Будь-який ярлик запускає певну програму в нашій підсвідомості. Не порівнюйте з іншими. Навіть подумки. Дитина все одно відчує, що не відповідає намальованому вами «зразку». Результат — відчуття ще більшої незахищеності й невпевненості.

У новому оточенні дитина може злякатися, попроситися на руки чи схопитися за ваш одяг. Не привертайте до її поведінки уваги. Почекайте, поки малюк відчує впевненість, він сам відпустить руку або стане на ніжки. Сором’язливі діти не люблять сюрпризів — намагайтеся готувати їх заздалегідь до майбутніх подій, навіть незначних і, на ваш погляд, приємних. Задійте всі свої творчі здібності — частіше бавтеся у рольові ігри, грайтеся з пальчиковими чи іншими ляльками. У казці, театральній постановці відпрацьовуйте різні ситуації. Наприклад, розмова в автобусі з кондуктором чи пошук туалету в театрі.

Спільно з дитиною (не за неї, а саме спільно) вибирайте для неї «відповідальність» — наприклад, за те, що в домівці завжди буде хліб, газета з програмою тощо, залежно від віку. Це додасть маленькій людині відчуття значимості, підвищить самооцінку, розвиватиме комунікативні навички, а до того ж вона набуватиме досвіду оперування грошима.

Попросіть у дитини допомоги — у вашій присутності: дізнатися в перехожого, котра година, викликати по телефону таксі, відповісти на телефонний дзвінок або самостійно зателефонувати родичеві... Взагалі корисно радитися з дітьми, але тільки в тому разі, якщо ви готові дотримуватися їхніх порад.

Буде чудово, якщо ви підготуєте домашній концерт із квитками, програмкою, із кількома запрошеними з найближчого оточення глядачами. Головним актором, якого зустрінуть оплесками, звісно, буде дитина. Якщо малюк любить малювати, можна влаштувати в коридорі галерею його робіт...
 

Окремо слід зауважити, 

Що НЕ потрібно робити батькам сором’язливих дітей.

• Постійно говорити при дитині (і без неї теж): «Вона в нас така сором’язлива». Це табу.
• Жартувати й висміювати в присутності інших.
• Спеціально культивувати незручність і комплекс «бридкого каченяти» у дитини.
• Критикувати зовнішність дитини.
• Говорити про те, що дитина не так розумна, як би ви хотіли.
• Провокувати невпевненість і тривожність дитини.
• Перетворювати свою дитину в Попелюшку або солдата.
• Постійно знецінювати (критикувати) всі досягнення дитини.
• Не дозволяти гратися з іншими дітьми й ізолювати від однолітків.
• Підкреслювати незахищеність дитини, її несамостійність і залежність від інших (від батьків зокрема).
• Підкреслювати «особливість», неповноцінність дитини.
• Сварити дитину за те, що вона сором’язлива, боязка.
• Проявляти постійну тривогу і страх за життя та благополуччя дитини.
• Постійно принижувати дитину, знижуючи рівень її самооцінки.
• Не забувати, що в дитини є очі й вуха. Реакцію на її поведінку бачить на вашому обличчі.

bottom of page